Костянтин Демченко                                                                                                         юрист ЮФ "Вронський, Вронська та Партнери"                                                                 газета "Юридична газета", №49, 6 грудня 2011 р.

Проте на практиці дуже часто трапляються такі ситуації, коли сторона, проти якої прийнято рішення міжнародного арбітражу, недобросовісно користується своїм правом на його оскарження та подає клопотання про оскарження рішення міжнародного арбітражу не маючи для того підстав.

Отже питання щодо порядку та умов (підстав) скасування рішення міжнародного арбітражу є справді актуальним на сьогоднішній день.

 Хотілося б зазначити про нормативні акти які регулюють процедуру розгляду справ міжнародним арбітражем, а також регулюють питання визнання, виконання та оскарження рішення міжнародного арбітражу.

Більшість правових держав, має свій нормативний акт котрий визначає порядок розгляду спорів міжнародним арбітражем на їх території, регулює питання визнання та виконання рішення міжнародного арбітражу та визначає механізм захисту суб’єктів господарської діяльності від  рішень  міжнародних арбітражів, котрі суперечать нормам національного законодавства та/або діловим звичаям країни, в якій знаходиться вищезазначений суб’єкт господарської діяльності.

З метою уніфікації нормативних актів всіх держав, які регулюють порядок розгляду міжнародними арбітражами спорів та визнання і виконання рішень вищезазначених установ, 1985 року Комісією ООН з прав міжнародної торгівлі схваленою Генеральною Асамблеєю ООН було затверджено типовий закон “Про міжнародний торговий арбітраж” (надалі за текстом  - “Типовий Закон “Про міжнародний торговий арбітраж””).

Зокрема, на підставі Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” 24 лютого 1994 року було прийнято Закон України “Про міжнародний комерційний арбітраж”.

Частиною  1 ст. 1 Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” передбачено, що цей Закон застосовується до міжнародного торговельного арбітражу, за умови дотримання будь-якої угоди, що діє між даними державою і всякою іншою державою або державами.

Відповідно до ч. 1. ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” та Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж” оспорювання в суді арбітражного рішення може бути проведено тільки шляхом подання клопотання про скасування.

При цьому статтею 34 Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” передбачено, такий вичерпний перелік підстав для скасування рішення міжнародного арбітражу:

1)      сторона, яка заявляє клопотання про скасування рішення міжнародного арбітражу, подасть докази того, що:

-                     одна із сторін в арбітражній угоді була якоюсь мірою недієздатною; або ця угода є недійсною за законом, якому сторони цю угоду підпорядкували, а за відсутності такої вказівки – за законом цієї держави; або

-                     вона не була належним чином повідомлена про призначення арбітра або про арбітражний розгляд або з інших причин не могла подати свої пояснення; або

-                     рішення винесено щодо спору, не передбаченого, або не підпадає під умови арбітражної угоди, або містить постанови з питань, що виходять за межі арбітражної угоди, з тим, однак, якщо постанови з питань, охоплених  арбітражною угодою, можуть бути відокремлені від тих, які не охоплюються такою угодою, то може бути скасована тільки та частина арбітражного рішення, яка містить постанови з питань, не охоплених арбітражною, або

-                     склад арбітражного суду або арбітражна процедура не відповідали угоді сторін, якщо тільки така угода не суперечить будь-якому положенню цього закону, від якого сторони не можуть відступати, або за відсутності такої угоди, не відповідали цьому закону; або

2)      суд визначить, що:

-                     об’єкт  спору не може бути предметом арбітражного розгляду за законом цієї держави; або

-                     арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної держави.

Враховуючи вищезазначені підстави для скасування рішення міжнародного арбітражу та з метою уникнення відповідних ситуацій, хотілося б окремо надати правову оцінку вищезазначеним підставам, які дуже часто застосовуються на практиці компетентними судами.

Для надання оцінки правовим підставам, які є необхідними для скасування рішення міжнародного арбітражу, хочемо спочатку визначити, які суди уповноважені розглядати клопотання про скасування рішення міжнародного арбітражу.

Частиною 2 ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний типовий арбітраж” передбачено, що арбітражне рішення може бути скасоване судом, вказаним у ст. 6 цього закону.

Статтею 6 Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” передбачено, що функції визначені п. 2 ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” будуть виконувати суди або інші уповноважені органи, які кожна держава визначає самостійно при затверджені закону про міжнародний арбітраж.

Статтею 3 Нью-Йорської Конвенції “Про визнаня і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” передбачено, що кожна договірна держава визнає арбітражне рішення як обов’язкове й приводить його до виконання згідно із процесуальними нормами тієї території, де запитується визнання і приведення у виконання цих рішень.

Отже, держава, котра затверджує закон про міжнародний арбітраж, самостійно визначає суд (надалі за текстом – “компетентний суд”) або будь-який інший уповноважений орган, котрий буде на її території розглядати клопотання про скасування рішення міжнародного арбітражу.

В Україні функції щодо розгляду клопотань про оскарження рішення арбітражу виконуються районними, районними у містах, міськими та міськрайонними судами за місцезнаходженням арбітражу (ч. 2 ст. Закону України “Про міжнародний комерційний арбітраж”).

 Стосовно недоліків арбітражної угоди.

Сторони передбачаючи арбітражне застереження в договорі, або укладаючи арбітражну угоду про віднесення певних або всіх спорів до арбітражу, допускаються неточностей в формулюванні спорів, які віднесені до компетенції арбітражу, або неправильно зазначають назву арбітражної установи.

Підтвердженням вищесказаного є Ухвала судової колегії у цивільних справах Верховного Суду України від 13.10.2010 р. у справі № 6-5668св10 за касаційною скаргою Компанії “Аrсеlоrmittal Аmbalaj Сеligі Sanауі ve Тісаrеt Аnоnіm Sіrkеtі” на ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва від 27 липня 2009 року та ухвалу апеляційного суду м. Києва від 9 грудня 2009 року.

Верховним Судом України було зроблено наступний висновок:  ураховуючи,  що відповідно  до арбітражного застереження, яке міститься у п. 8.2  спірного контракту, розгляд спору сторони передали до Міжнародного Комерційного  арбітражного  суду при Торгово-промисловій палаті м. Києва, тобто до третейського суду, який не існує в Україні,  а ТОВ ВКТ “Арго”  заперечувало проти розгляду спору   в  Міжнародному  Комерційному  арбітражному  суді при Торгово-промисловій палаті України, висновок суду першої інстанції про скасування арбітражного рішення є законним і обгрунтованим, оскільки рішення прийнято неналежною арбітражною установою.

Як ми бачимо, описка в арбітражному застережені стала підставою для скасування рішення Міжнародного комерційного арбітражного суду при Торгово-промисловій палаті України.

Отже, при укладенні арбітражної угоди та зазначенні арбітражного застереження в договорі, сторонам необхідно чітко зазначати: арбітражну установу котра буде розглядати спір, який виникне між сторонами, кількість арбітрів, арбітражну процедуру.

Статтею 7 Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” передбачено, що арбітражна угода – це угода сторін про передачу до арбітражу всіх або певних спорів, які виникли або можуть виникнути між ними в зв’язку з будь-якими конкретними правовідносинами, незалежно від того, чи носить воно договірний характер чи ні.

Зі змісту вищезазначеної статті вбачається, що арбітражна угода або арбітражне застереження може містити умови про передачу до арбітражу певних або всіх спорів, які можуть у майбутньому виникнути між сторонами.

У разі зазначення лише певних видів спору, міжнародний арбітраж повинен розглядати лише ті спори які передбачені арбітражною угодою.

Якщо міжнародний арбітраж розгляне та прийме рішення у справі, яка арбітражним застереженням  або арбітражною угодою не віднесена до його компетенції, то у компетентного суду будуть всі правові підстави для скасування рішення міжнародного арбітражу.

Також, хотілося б зазначити про порушення публічного порядку рішенням арбітражу.

 Однією  з підстав для скасування рішення міжнародного арбітражу згідно п. 2 ч. 2 ст. 34 Типового Закону “Про міжнародний торговий арбітраж” та п. b ч. 2 ст. 5 Нью-Йорської Конвенції “Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” є визначення компетентним судом того, що арбітражне рішення суперечить публічному порядку даної держави.

Вищезазначена підстава дуже часто застосовується стороною проти якої було прийняте арбітражне рішення з метою його оскарження.

Дана обставина обумовлена тим, що поняття публічного порядку є досить широким за змістом та конкретного визначення немає.

Тому, таку правову підставу як порушення публічного порядку рішенням міжнародного арбітражу можна застосувати у будь-якому спорі, якщо при розгляді справи у міжнародному арбітражі, арбітраж застосовував норми іноземного законодавства стосовно сторони проти якої було прийняте рішення.

Враховуючи вищевикладене, сторона проти якої було прийнято рішення міжнародного арбітражу, яка має намір затягнути його виконання, буде мати як мінімум одну правову підставу для його оскарження та перегляд органом судової влади.

 Отже, підсумовуючи все вищесказане, можна зробити висновок, що перелік підстав для оскарження рішення міжнародного арбітражу є вичерпним і для уникнення недобросовісного оскарження необхідно бути уважним при складанні арбітражних угод або застережень.

Крім цього, наявність інституту оскарження рішення міжнародного арбітражу, який закріплений ст. 5  Нью-Йорської Конвенції “Про визнання і приведення у виконання іноземних арбітражних рішень” є важливим принципом для забезпечення об’єктивного та справедливого розгляду спорів у сфері міжнародної торгівлі.